Останнім часом майже щоразу як мені хочеться _поговорити про стосунки_ десь у соцмережному просторі я пишу кілька слів та швидко згадую що краще _робити_ стосунки ніж говорити про них.
Або ж - говорити в стосунках, що, насправді не менш важлива річ. Чомусь не для всіх це очевидно...
Та відверто кажучи для мене можливість обговорити з партнером різні теми - від абсурдних приколів до цілком серйозних штук - є ціннішою за класний секс (але направду краще не обирати а мати і те і те).
Від самого початку говорити вголос про свої очікування і формат стосунків. Мати спільне бачення.
Я з тих людей для яких немає нічого "за замовчуванням". Старий і доволі rude анекдот про легкий флірт гарно ілюструє цей пойнт.
І так, оскільки мені це важливо - я беру ініціативу і озвучую ці теми вголос якщо треба. Чекати та вигадувати що думає інша людина - сумнівна ідея. From my point.
З дитинства вчили, ніби в (будь-яких) стосунках головне, щоб людина була хорошою. Але головне, щоб людина була чесною. Бо чесна найзатятіша мразота набагато краще за лицемірну святошу. Охуєнно мати можливість свідомо обирати саме те, що тобі потрібно (і щоб так само обирали тебе).
Та я розумію))
Просто для мене, як для людини, що говорить (і вважає за потрібне знаходити слова для складних тем) визнати окрему важливу тему як таку що про неї краще промовчати - цікавий досвід.
Ну але вже так є))
мабуть треба зупинятись, бо я так можу довго, останнє: має бути ваша людина, ви маєте кайфувати разом + робота над стосунками, не в плані чогось неприємного, а в плані розкриття букету з часом
але і самому треба "розкриватись" і ставати кращим
Тут тільки розмови, підтримка, це теж важливо. Але вона має сама усвідомити й прийняти, як їй для себе краще, а не для тих же батьків😩 Отак люди й мають стосунки, від яких їм погано, і думаю, що партнерам не краще. Сумно
Слухаю іноді історії з життя жінок в армії і взагалі не розумію як вони це все вивозили. Хочеться обійняти і підтримати. Іноді краще зовсім не мати стосунків
Останнім часом згадую такі речі зі свого дитинства що краще б не згадувала їй-богу це типу моя психіка так лікується чи якого ще біса заблокованим спогадам не сидиться заблокованими
Нема за що! Насправді у всіх дуже по-різному бува. Бо хтось навпаки саме через сильні ревнощі приходить до полі стосунків, переосмислює для себе якісь моменти, хтось через постійні зради зі сторони партнерів або ж сам зраджує.
Але я радію, що зараз почали більше говорити про полі стосунки як такі.
останнім часом такий гидкий настрій, хочеться писати людям, що насправді вони виглядають на свій вік, або що їхні кучері на шкарпетки не кращі за укладку на дайсон. треба проаналізувати, звідки це береться
Зараз мені відверто погано, але чоловіку як би.. він спить. І насправді йому не краще, бо він мав важкий тиждень. Справді важкий. Але мене їбашать гормони і я обираю кота.
Тому краще не читати думки дойбойобів про технічну інфраструктуру, або дойбойобам навчитися не говорити про те, в чому вони не розуміються.
Але останнє майже неможливо в реалі.
Оууу... то чи можу я припустити, що це були досить токсичні стосунки, де ви регулярно відчували себе нікчемною? Де він наче просто говорив відверто, але насправді ранив вас до глибини душі?
Тут така забавна штука виходить: дружба це стосунки рівних. Якщо ти намагаєшся дружити з кимось, кого вважаєш кращим за себе - то замість дружби виходять ієрархічні стосунки замасковані під партнерство. А це хуйня.
А от рівноправні стосунки з тими, кого ти вважаєш охуєнним - це інше))
З того, що ви пишете такі висновки. От наприклад я не дуже розумію, де в мене хоч слово про приватність, а ви питаєте мене про неї. Хоча в той же час пишете, що люди розганяють зраду, замість говорити про аналоги, тому хто пропонує різні альтернативи та говорить, що сам використовує
Говорити українською і говорити ідеальною літературною українською то ж різне) з чогось почати треба, а там — тільки шлях до кращого (чи більш комфортного)🙃