Вчора поки крутилась у калідорі, знову думала, що цивільна русня тим часом солодко спить, і знову така лють находила
Шпак дженджуристий — Вчора поки крутилась у калідор...
Воно таке... Вже скоро 2 роки чую про таку лють від багатьох і намагаюся зрозуміти, а не виходить. Просто якось геть інакше це відчуваю. Не знаю в чому справа, але дуже цікаво насправді. Цікаво, які думки пробігають, коли подібна лють виникає. Постійно хочу, але то забуваю то невдобно спитать :)
Ну от такі й пробігають, що цивільна русня живе своє звичайне життя, а я не можу. Це й викликає в мене лють
Але +- весь світ живе звичайне життя, не лише сер. росіянин. Хоча в прикордонних обл русішам теж весело—з одного лиш Білгорода виїхало десь до половини населення. Норм так. Вони нас дістають ефективніше, ніж ми їх, але це вже й наша провина як суспільства, яке не готувалося 30 р. до неминучої війни.
Ну а десь іще гірше. Кожному своє, кожен має те, що заслужив він і його предки. C'est la vie + c'est la guerre.
Ну а десь іще гірше. Кожному своє, кожен має те, що заслужив він і його предки.
І все, шо ми можемо, це докласти всіх зусиль, щоб більше не клацати клювом і бути слабкими, а бути нацією і бути сильними. І нащадки скажуть спасибі, а не клястимуть себе і нас.
C'est la vie + c'est la guerre.
"Ну а десь ще гірше" - терпіти не можу, коли мені на мої переживання так відповідають. Ну і я не вважаю, що заслужила цю війну
Ну, мене всі студії історії, соціології й всі роздуми взагалі приводять до думки, що, як мінімум, в історичних/політичних реаліях ми більш-менш маємо саме те, що колективно заслужили. Світ зовсім не ласкавий, але по-своєму справедливий.
але і жоден первородний історичний гріх не заважає відчувати індивідуальні нераціональні емоції
Звісно, сам по собі не заважає, але якщо добре усвідомити становище речей і прийняти таку картину світу, то й емоцій таких логічно буде менше, чи взагалі не буде. Я, наприклад, їх не відчуваю зовсім не тому, що не ненавиджу лихі діла ворогів чи є якимось беземоційним буддою :)
ну але ж і мова йшла про суто ситуативні емоції, вони взагалі доволі перпендикулярні картині світу (всмислі, зустрічаються, ясна річ, в певній точці, але існують за своїми законами)
енівей, у мене подібну реакцію часом викликає не русня, а вестернери - в дусі, ой, та чек-йо-привіледжіз
Може, але не завжди. І вже точно варто старатися, щоб не були перпендикулярні. Особисто я зокрема й у цьому бачу наше покликання як людей. Типу аналізувати емоції, працювати над ними. Да, це важко робити в момент спалаху, але хоча б потім думати про причини спалаху, щоб з часом ці афекти прибирати.
Плюс є емоції умовно помічні, як злість на того, хто пре на тебе з кулаками, яка помагає відбитися, а є непомічні, як ненависть до когось далекого в ситуації, коли ніц не можеш змінити. Звісно, навіть енергію непомічної емоції можна направити на конструктив. Бажано—проти джерела негативу. Теж клас.
просто ти або етнічна русня, або подобається смоктати руснявий хуй і ненавидіти Україну (I think both). нічого цікавого
Similar Posts
Знову гнів
Знову страх
Знову тіло
Знову прах
Очі ті вже не твої
Не чуєш ти?
А чув коли?
Де руки ті?
Так біля ніг
Де ноги ті?
То знає сніг
Худоба ти
Твоя суть
Згнити у ямі
Ще не лють
Лють
youtu.be/dCIOXNa4bN0?...
Неможливо передати, яка йобнута йобана русня.
Біль. Лють.
Щоб їм такі дні переживати все життя.
Вчора шахедами бухнули по смт, де живе бабуся( хвала всім богам, що вона не почула (спала + погано чує вже)
Але я дуже зла все одно. Бо людина вдруге в житті то все переживає і через війну дуже сильно почала здавати. Цього б не мало бути. Йобана русня
Цікаво як людина з подібними штуками проходить медогляди, насправді. Бо навіть цивільні в цьому сенсі не дуже прості, а військові і поготів
Дуже хочеться розбити голову, щоб так не боліла і не тривожилася. В мені стільки болю, злості та люті, не хочу це відчувати.
Начебто трохи тихше, але час від часу чую, як гуркіт вітру пробігає по вікнам, але вже не так гучно начебто. На вулицю поки так і не виходила)
іноді мені здається що вона вже все розуміє коли чує повітряну тривогу лмао. вийшла сказати йобана блять русня
(насправді я думаю що просто все зі звуком асоціації)
друга спала під ковдрою бо зараз постійно намагається впасти в brumation
Я реально не розумію.. це знову алергічна реакція на щось, чи просто якесь люте комбо
Прокинулася, тільки но встигла закинути щоденні донати, як прилетіло. Потім ще й ще. Лють перемагає жах. Ми живі, доня вже майже доїхала, русня повинна перестати існувати
У мене русня не викликає такого приступу люті, як одна пика майка джонсона
Ліза майже не спить, прокидайтесь постійно, плаче, таке враження що кашляти хоче, висить на грудях.
Дуже втомлює.
Вчора мала жахливий апетит.
Вдалось знову вкласти спати, не знаю на скільки часу.
Ось, мене починає першіти горло, чи то паранойя, чи так воно і є.
Побачимо як проснемось.
з тривогою зранку і відсутністю світла, залишилася без ранкової кави.
ви багато пишете про конвертацію люті в донати, але я вже люті не відчуваю, відчуваю безвихідь і безсилля :(
Ага, у мене якби у житті є тільки одне приорітетне бажання і я не можу (не хочу) робити те, що ще вчора могла робити автоматично (типу нормально харчуватись)
Я починаю грати і всі мої думки вже там і я знову можу повернутись до того щоб їсти фастфуд, наприклад хоча до цього пів року не їла його
Доброго ранку.
🚀Русня ще не здохла.
Конвертуймо лють в донати
у них не виникає думок в стилі "о, скоро буде більше років, як ми не проводили там літо, ніж проводили". вони не думають, що не можуть поїхати на могилу члена родини. їм не боляче, що всі люди, що оточували тебе половину твого життя, ніколи не стануть знову його частиною, всі ми розуміємо чого
Люті пси, нарвані пси
Нам випало з тобою жити в підлі часи
😅 подруга пожалілася, що я занадто драматично пишу про роботу, при тому що супер-активно її не шукаю
я не знаю, як прокомунікувати: «я задовбалася, я ледь живу це життя, я не хочу шукати роботу аби була»
я нарешті доповзла до точки, де хоча б знову цікаво щось вивчати, і то добре
Так, теж так вважаю.
Зрозуміла, що колись відчула вперше і (на цей момент) востаннє оці сильні емоції і закоханість, але з того часу вже пройшло нормально так часу, а я навіть хоч трохи не відчувала подібного після того🥲 хоча не думаю що це щось погане, просто цікаво чому саме так
Від цього стане легше тільки нашим ворогам, якщо всі ми колективно зануримося у смуток чи паніку, і будемо відповідно діяти, тому треба знаходити засоби власного заспокоєння і робити далі власну справу. Ми не роботи, щоб постійно відчувати тільки радість чи лють. Ми живі.
Люті пси
Нарівні пси
Нам випало з тобою
Жити а підлі часи...
Я знаю, ще давно його заблокувала у Твітері, просто вчора був час і натхнення, а так намагаюся не вступати з ними в дискусії. Мені просто цікаво стало, чи проголосують вони за Залужного, бо є велика ймовірність, що знову оберуть це лайно і тоді вже надії на існування України напевно не має.
Поворотом долі став день десь пів року тому. Він знову написав і дуже вже я почала відчувати себе в небезпеці, тому вічливо намагалась дати знати, що почуваю себе дискомфортно і не хочу далі спілкуватись взагалі. І тут почалось. З "дивної" поведінки, він перейшов на погрози)
Мені подобаються люди. Цікаво читати різні думки. Тут знаходжу багато цікавих речей, про які не знала. Сама намагаюся вести щось типу блогу, правда поки не дуже розумію який саме формат мені подобається. Іноді виставляю щось, а потім думаю ну і типу це те, що ти хочеш тикнути усім. Тому спілкування