Я знаю, що у багатьох опускаються руки. Не тільки на фоні новин, а і на фоні вашого спілкування зі знайомими як захищають наш дім.
Тож у мене є для вас історія. Історія довжиною в 78 років.
Олександр 🎓 Академія — Я знаю, що у багатьох опускают...
Моя бабуся народилася у 1945 році. Не думаю, що треба описувати додатково, що часи то були не прості.
Сімʼя звичайна. Прабабуся пережила голодомор (наскільки я міг зрозуміти, бо знання про закон трьох колоски прийшла від неї). Та і питання "ти поїв?" звучить в сім'ї дотепер.
Бабуся зустріла чоловіка, одружилася. Навчалася і паралельно працювала. Народила двох дітей. Мій дідусь захворів.
Чим саме я так і не дізнався. Але лікували його і лікарнями і магією. Не допомогло.
Дідусь помер у віці трошки за тридцять. Окрім всіх проблем післявоєнної комуністичної країни, ще додалася необхідність виховувати та утримати двох дітей. Самостійно.
Важливо зробити відступ. Коли мої бабуся і дідусь зійшлися, вони жили з батьками діда.
Так ось, інформація в лоба — прадід з цієї сторони відбирав гроші у дідуся і бабуся та закопував в пляшки. В городі.
Поки вони не втекли звідти — всі заощадження просто відбиралися.
Повернемося в основну історію.
Була купа всього, як і у всіх: життя на межі бідності, діти зустріли не тих, влізли в проблеми, пожежа.
Зʼявляються онуки і все те саме по другому колу. Бабуся рідкого говорить про погане, але це проскакує. Тож я певен, що просто не знаю всього.
Більшу частину життя бабуся прожила в маленькому селі на сході України. Заробила собі на окремий будиночок з глини та сіна. І наче б все, зустріти старість та захід сонця.
Але у долі були інші плани.
Бабусі зустріла чоловіка, старшого і самотнього.
І диво! Це хороша і щира людина. Він продав свою квартиру в місті й вони оселилися у місті недалечко від села.
Справжній будинок з газовим опаленням! Не треба тягати дрова і вугілля. Не треба митися в тазу.
2014 рік. Починається війна. Бабусин дім під окупацією. Її дочка, довго борючись з онкологією помирає. Син — мій батько — помирає від ковіду у 2021. Через місяць помирає чоловік.
Горе за горем. Втрата за втратою. І бабуся знову сама.
Починається повномасштабне вторгнення. Онуки, які й до того розʼїхалися хто куди — їдуть ще далі. Бабуся знову одна і знову бачить війну.
Її шлях почався з неї, і її шлях закінчується під гул літаків і вибухи снарядів.
Але головне.
Чи хоча б раз за все своє життя моя бабуся втратила надію?
Ні. Я цього не бачив. І ніхто не бачив.
Я бачив її сльози, її біль і її втрату. Але завжди, абсолютно завжди вона знаходила в собі сили рухатися далі. Жити. І посміхатися.
І ви — знайдете.
Similar Posts
+тре йти прибрати на цвинтарі, бо шо люди скажуть. але ця традиція дала мені знання про історію сім'ї. коли ми разом ходили прибирати, то бабуся розповідала про нашу сім'ю, про померлих та різні історії з їх життя, які я пам'ятаю досі історії, які пройшли покоління в нашій сім'ї
Ще історія про Голодомор
Моя бабуся (дружина того самого викраденого хлопчика про якого я раніше писала і за сумісництвом мама мого тата) доглядала за старим сусідом - дідом Іваном, він був єдиним, хто із його великої сім'ї пережив Великий Голод
Мій дід і бабуся - діви, народились в один день. Бабусю я не пам'ятаю, вона померла, коли мені було майже 3 роки, але в сім'ї всі розповідають, яка гарна пара вони були
Бабуся щороку розповідала як їх сім’я в часи голодомору допомагала харчами людям, які втікали зі східних областей. На заході ситуація була не така катастрофічна.
Бабуся ще тоді не народилась, але її старших сестер і братів дуже сильно вразив вигляд людей, які приходили.
Подруга нещодавно дізналася що її бабуся і дідусь походять з такого села на Київщині. Вона знала що вони поляки, але оце тільки взнала що дідуся репресували і бабуся роками намагалася взнати чи він живий. Але в сім'ї про це навіть не говорили
а ще якось ми грали в одну з цих карткових розмовних ігор з бабусею (було важко вмовити її спершу) і там були такі питання типу хто в сімʼї кого краще знає. Через те що питання універсальні я в якийсь момент замислилась, що справді багато не знала про неї, бо сприймала її як шаблон «бабуся».
І тоді ми забрали до себе бабусю. Потім батьки переїхали в іншу квартиру і ми тут жили з бабусею вже по різних кімнатах. Тобто, власна окрема кімната в мене була десь пів року в 6 років, потім з 13 по 14 років десь, а потім аж з 18 по 21. А потім і бабусі не стало. Отака історія.
Ага, дійсно шось новеньке. А взагалі я би вже багато років не святкувала, але завжди поруч був хтось, в основному сім'я і знайомі, яким то прям треба. Більш-менш адекватний з усіх нр був 2021-2022, коли в центрі Херсона зустрічали, потім просто поїли і по домах. А зараз навіть мамі все одно))
Коли була молодше батько стверджував що з наших родичів під час Голодомору ніхто не помер
Мого дідуся який тоді ще був немовлям врятувало те що в сім'ї була корова і ще їли лободу і горобців
Пару років тому в книзі з історії села знайшла що загинули троє двоюрідних онуків мого прадіда
Та й таке
Коли була молодше батько стверджував що з наших родичів під час Голодомору ніхто не помер
Мого дідуся який тоді ще був немовлям врятувало те що в сім'ї була корова і ще їли лободу і горобців
Пару років тому в книзі з історії села знайшла що загинули троє двоюрідних онуків мого прадіда
Та й таке
Я, коли була в школі: *слухаю історії про оцих бабусь які в 70 років стрибають з парашутом і тд* я теж так хочу!
Я зараз: ще б дожити до того часу
Сходила на тренування після перерви в 2 місяці
Не померла, але здається, що мені 70 років
Наскільки я знаю, то це теж поведінковий розлад. У вас в сім'ї з родичів першого або другого коліна хворіє? У мене окро від бабусі. У моєї подруги СДУГ від матері, воно всередині сім'ї дуже швидко схоплюється і спадкується
Це було жахливо, в багатьох моїх друзів та знайомих були історії про голодомор і як їх прабабусі та прадідусі переживали це
This atrocity, which claimed millions of Ukrainian lives, was not just a famine but a brutal campaign against Ukrainian identity and existence. We express our deepest condolences to all the Ukrainian families that had had their ancestors killed during Holodomor.
історія від бабусі:
вони купили наш будинок у Херсоні на початку 80-х. і лише пізніше, коли минули роки після покупки, їм сусіди розказали, що колишній власник дому під час окупації міста у 43-44 роках був поліцаєм
і в підвалі будинку скоріш за все було закатовано багато людей…
мій ахуй в ахуї
Я не завжди встигаю ставити свічку, але пам'ять й біль зі мною назавжди.
Русня під час Голодомору відібрав життя 5 моїх двоюрідних бабусів та дідусів (це тільки в сім'ї бабусі), які померли ще зовсім маленькими. Вижила тільки бабуся і їх сестра.
🕯 Україна сьогодні вшановує 90-ті роковини Голодомору 1932—1933 років.
О 16:00 відбудуться загальнонаціональні акція «Запали свічку» і хвилина мовчання за мільйонами загиблих унаслідок Голодомору і штучних голодів.
Теж саме
Те, що життя поділилось тоді на до і після?
Воно взагалі поділилось ще в 14му, а потім і в 22му
А тепер я навіть не знаю, що буде ще через рік
Думала вночі про те, що у мене мало спогадів про дитинство залишилось
А що гірше - я не знаю історію своєї сім'ї
І можу вже не дізнатись
Хотів теж щось написати про 2-гу річницю повномасштабки, але хуй зна шо писати. Всі хто розуміють - розуміють, а для інших все ще існують хароші руські
Я: а воно мені треба?
СБ: ну та як же, то ж чоловік, сім'я...
Я: а хоч хтось із вас усіх був щасливий з своїм чоловіком? (для контексту: що в бабусі, що в її сестри чоловіки пили страшно, били їх і так далі, ну і тато в мене далеко не золото, хай він і не п'є)
*звуки цвіркунів*
Сестру моєї бабусі звали Агрипина, бабуся звала її Графіна. Тому я до десяти років думала, що її чоловік граф, а ми з графської родини. Якщо звісно вам потрібна така важлива інформація
я хотіла аестетік фотку з книжкою, получілась в стилі "колгоспниця ліквідує свою неписемність" і морально роз'їбалася в соплі від того, що десь так могла виглядати моя бабуся перед тим, як отримати 10 років тюрми по закону про п'ять колосків. як же я ненавиджу комуняк їбаних
Та ясно, що це не гарантія ні разу, але так хоч є надія зберегти здоров'я. Бо ніхто нікому нічого не повинен і якщо втратиш, то твої проблеми і твоєї сім'ї. Від таких історій опускаються руки. Несправедливо
Інколи і хотілося б забути але неможливо. Бабуся пережила повоєнний голод і розповідала історії нашої сім'ї. Її дід та баба по матері померли до її народження частково через голод, її тітка померла з голоду, у роті знайшли полову. А її інша тітка була партійна, ідейна, сука стара.
Прочитала сьогодні новини про загибель на фронті чоловіка, в якого в минулому році вся сім'я в Одесі загинула. Ясно, що така історія неодна, але коли стикаєшся із конкретними іменами, обличчями... це якось мене вибило з колії. Цілі родини більше не матимуть жодного продовження.
Моя бабуся по материній лінії була одна з тих дітей, яка вижила в голодомор після «розкуркулення» совітами… добре, що не дожила до повторення історії
бабуся пропонує на НР подарувати мені стрінги і мереживну нічну сорочку
господи поможи пережити цю сім'ю 🙏🏻