В може й було страшно, але я того вже не пам'ятаю? Не знаю
Так смішно усвідомлювати що за всією бравадою і впевненістю ховається дитина
Я не розумію, чому мені так страшно?
Мені не було страшно в 14-му, 17-му і 22-му, чому ж так страшно зараз?
Може тому що тоді мені було похуй на себе, а зараз ні? Невже я навчився цінувати своє життя? Чи усвідомив власну смертність?
Я не розумію, чесно
🫂
Власне так і татари робили. Бо знали, що дитина котра вже пам'ятає, то мститиметься
Перші - батьки. Завжди. Далі решта родини. Далі школа. Далі додаткова освіта. Я не знаю, коли повернусь в освіту, але чудово усвідомлюю проблему сучасного навчання дітей. І мені страшно.
Та воно вже виглядало так страшно, що аж страшно 😅
І про більшу частину наліпок я вже і не пам'ятала нічого 😅
Хотілося щоб це коло страждань від довбанутої рашки закінчилося на моєму поколінні, а діти наші вже цього не відчули. Але знали та памʼятали. А рашки щоб взагалі не було.
Мені страшно. Я вагаюся. Навіть не до кінця усвідомлюю чого саме хочу. Але йду до кінця. Все або нічого. Гірше вже не буде.
Припускаю, там теж були діти. Тому і сміялись. Бо вже й не памʼятаю коли таке було...
є таке, незалежно від платформи 🫂
Не пам'ятаю вже хто автор цього грай-листа, наче дитина з іншої мережі, але давненько постійно підкидаю туди шось з нашого
от про календар я знав і вже не памʼятаю чому саме, але точно памʼятаю що було якесь пояснення чому він був хуйньою і не працював. а про час не знав
2014го пам'ятаю як з молодшим братом і двоюрідною сестрою ховались з бабусею в її погребі навесні
А може вже і влітку це було
Які там тривоги
Просто вибухи, інтернету немає, зв'язку немає
Страшно те, що я не розуміла що відбувається
А потім мені сказали, що то Україна нас бомбить 🤡
Згадую що перші дні тривог та іншого оповіщення не було. А просто лунали вибухи. Та вже через декілька днів почали ревіти ревуни. А ще в Чорноморську мер робив на кожну тривогу відео-сповіщення.
Полетів назад. Але вже не так страшно було, бо знала, що не буде вибуху
Я знаю, що багато хто усвідомлює це і всі якось морально «готові» (якщо можна так сказати), але мій мозок просто не хоче усвідомлювати, що це все буде тривати, тривати і тривати…
Ще в школі на історії мені здавалось, що війни, які тривали лише декілька років, то не сильно страшно…
Мої знайомі відмовлялись брати дітей на руки, навіть коли тим було роки по півтора бо їм було страшно. Якщо брати не страшно - це вже половина успіху.
Я не знаю, все так само. Мене охоплює відчай і я просто вже ламаюсь. Я не знаю, що писати, бо я відчуваю, що мені кінець і від цього ще більше страшно.
от зараз смішно, але коли помер Косьігін я теж смикався, що світова війна почнеться. вже не пам'ятаю, хто він такий був гг
В мене в обох вагітностях була чітка впевненість в тому що я знаю, хто у мене всередині) Але я чітко усвідомлювала що мені однаково, хлопчик чи дівчинка. То моє дитя і я його люблю, чекаю і буду любити завжди безумовно бо я його мати
Не знаю шо ти знаєш про спойлери але в мене там вмерло 3 улюблених персонажі мені вже нічо не страшно (ні)
Страшно буде тільки якщо не буде знати Пса Патрона, а якщо знає то рахуй вже 90% знайомства пройшло😌
Я не знаю як боротися зі страхом, стресом та відразою. Роздуми не допомагають, ховатися у соц мережах виходить тіки на пару хвилин/годин, параліч теж нічого гарного не приносить. Єдине що я можу це почати робити те, що мені цікаво. Теж страшно, але страх є що так що так тож вже пофіг
Знаєте, я вже не у тому віці для такої вечері. А як вас похуйовить страшно уявити 😅.
я вже знаю, що вони розіб'ють мені серце, але які ж вони хороші діти
