В 2 розділі дали натяк на смерть янто при подорожі в часі, в 3 сталась подорож й все так таємничо написано шо я тепер надто нервую читати ще 32 роздіііли
(Навіть в відміткою гепі енду)
(Я це торчвуд тут геппі можебути й можливістю не надто болісновмерти)
Один з них дарує можливість подорожі у часі, а саме в дитинство)
7. Сабріна зробила кращий фільм про подорожі в часі, аніж "Щасливий день смерті 2"
А ще тут є соулмейт ав зі спірком й думаю чи хочу я до того торкатись (бо це звісно натхненно аосом й подорожами між світами й цього може бути надто багато)
(1 там більше 1,5 тисячі слів, тобто довго читати)
Добре від цієї ж авторки ханакі-ав яке дуже логічне (врахрвуючи канонічний діалог ЩЕ ЛОГІЧНІШЕ)
Й якраз в міру з поганим кінцем (ну доволі канонічний рівень)
за 3 тижні і так сталось надто багато гівна шо я ледь стягувала а тут блять ще й це
тупо плакати від безсилля
Нічого з того що ти написав не є підставою узагальнювати твій висновок на всю популяцію. Надто малий розмір вибірки і жодного натяку на статистичний тест.
Книга чудова, але третій розділ був трохи слабшим.
Розв'язка тут була якоюсь надто очікуваною, але водночас не надто очевидною і загалом слабшою за ту, що в кінці другого розділу. Багато спогадів надто сповільнили плин розповіді і це теж мінус.
Автор так майстерно та логічно підводить до розв'язки. І наче вона вже настала, але ж це ще не фінал і, здається, детективу таки доведеться дати відповідь на останнє питання)
Люблю, коли самому можна допетрати до чогось зважаючи на розкидані хлібні крихти.
Загалом що я можу сказати. Ніч у самотньому жовтні хороша книга, але читати по розділу в день ідея не дуже. Багато розділів надто короткі і через це не встигаєш відчути атмосферу. Крім того, якщо читати ще щось паралельно, то це відвертає увагу.
“Хочеться гарно провести час, і головніше в подорожі нашій саме «гарно», а не «час», і коли ти зсуваєш ось так акцент, зміни стають відчутнішими”
#читаю
любовні лінії псують книжки, припиніть цю хуйню. якщо я читаю про подорожі в часі чи магічні битви чи космічні війни чи зомбі-апокаліпсис чи ще якусь хуйню, то я хочу читати про подорожі, битви, війни та апокаліпсиси а не про те які у неї глибокі очі чи у нього широкі плечі. дякую
Та нє, хоча коли я їхала цим потягом у зворотньому напрямку під час іншої подорожі, мені дали безкоштовну водичку 😅
Було багато питань і не було відповідей
Завтра подорож на останню конфу.
Давно не нервувала перед подорожами, але ось сьогодні бахнуло тривожкою. В це при тому,що я наче готова до неї ніж зазвичай-збирала речі пів дня, перевіряла доки....
Тоші з її пожиттєвим ув'язненням теж ніби в запозиченому часі живе.
Янто після кіберлюду на торчвуд 1
Нейроманта читав, загалом сподобалося, але автор надто багато приділяє часу світобудові і замало персонажам/сюжету. Проте в 2 та 3 книжках стає краще, вони мені значно більше сподобалися.
В цьому фікі (писаного до 3 сезону) вказали доволі логічну штуку. Шо агентам часу заборонено розмножуватись біологічними дітьми, бо це надто впливає на часову шкалу.
Логічно.
Навіть якщо це закриває можливість чудової петлі щоб стати предком собі ж
Це реально виглядає як перший (теоретичний) розділ моїх курсових. Ну той який спершу максимально розводиш водою (і перекладами термінів й на інші мови для об'єму) шоб було шо здати куратору, а як 2 практичний розділ створено то хаотично вичерпуєш звідси всю нудну хуйню, бо символів вже надто багато
А ще дуже неприємно сприймати «суцільний текст».
І чого примітки не робити одразу під текстом, а виносити в самий кінець книги? Це триндець незручно.
Так нервувала, що не спала аж до моменту, коли стало треба вставати відправляти Свята у подорож
Карменолія є фактором підтримки, який я завжди створюю, щоб дати гравцям можливість вижити.
Я надто добрий ДМ. Я даю їм цілий шанс.
А так, їхній ворог не Карменолія, хоча її атаки настільки потужні, що якщо вони будуть в радіусі удару я їм не заздрю 🤷🏽♀️
Їхнім ворогом має бути Цимон. Перший бій з відьмою °^° я відчуваю сильне хвилювання, не хочу їх розчарувати
Ну чи я це якось так дивлюсь. Але для мене тут надто красиво й динамічно шоб був час зупинитись й подумати шо було до бійки. Не встигаю
