Ну раз вже я мекнула, я все думаю... Що за життя таке... З першим чоловіком розійшлась у 2016, бо повернувся з війни з відлетівшою зозулею. Зараз боюсь навіть представити яким повернеться чоловік, бо розмови піста не втішні. Який висновок?
Треба самій йти, бо я більше не вивезу це все.
Lolla Doll — Ну раз вже я мекнула, я все ду...
Similar Posts
думаю, що якби реально боялася, то далі б чілила в польщі. повернулася до чоловіка, й тепер вже похуй+поїбать.
Житиму краще життя коли всі окупанти здохнуть і чоловік повернеться додому
Я буду сумувати за чоловіком і хуячити кікіморну основу щоб іще чийсь коханий чоловік мав більше шансів повернутись додому живим
ну ти ж розумієш, що тоді в тебе нема варіантів. імхо, ти не в найгіршій ситуації. з тобою чоловік і ви обидва вже за кордоном деякий час. кінця війни не бачимо. життя йде.
Якщо чоловікові треба -
він дістане тебе будь-де, а якщо йому не треба, то тобі вже тим більше.
Ще згадав з викладу, що в місцях, де чоловіки можуть передчасно відійти з життя, напр. через небезпечну працю в шахтах, жінка відіграє більшу роль в сім'ї.
Україна, яка протягом історії потерпала від воєн, підпадає в цю категорію, бо на війну здебільшого йшли чоловіки.
Скоріше відкотилось назад дуже сильно одразу після війни, але потім поступово повернулось бо ендорфіни "чоловік повернувся" пройшли а пам'ять про збирання літаків – лишилась.
Данчіку треба мекнути, бо не діло то!
Пан Вайбер вже повернувся сподіваюсь?
Коли з колишнім зустрічалась, то пообіцяла собі, що якщо розійдемося, то більше ніяких чоловіків
Не вийшло, бо закохалась
Але якщо і з теперішнім розійдемося (не хотілось би, але раптом), то точно ніяких більше чоловіків
військовому ліцеї імені Івана Богуна.
З початком повномасштабної війни знову повернулася на фронт в рідну 54-ту ОМБр. Заради пам'яті свого коханого чоловіка. Заради нашого з вами життя.
Коли в серці живе кохання й любов до України
Розійшлися після 17 років шлюбу, рівно половину життя прожила з чоловіком разом. Сиджу і думаю в яке місто переїхати, бо тут, в Полтаві, мене вже нічого не тримає. Ми впо 😔
Вважаю найшкідливішим рішення закриття кордонів для чоловіків.
Хто хотів виїхав, хто хоче може виїхати. Але ті хто думав повернутись точно не повернеться через цю заборону.
треба вимикати вже в голові установку про те, що мені подобаться старші чоловіки, бо тепер це чоловіки, яким всього на кілька років більше, ніж мені 🫠
І чим далі, тим більше бачу, що все це є лише в межах певної бульбашки - ветеранів, їх сімей, волонтерів і обмеженої кількості пассіонаріїв. Інша значна бульбашка вже повернулась до свого кращого життя і забила на війну, волонтерів і військових ОТТАКЕННИЙ болт.
Дізналася про себе нове. Мені російська бридка і в мене — як мені здавалося досі — в житті більше не повернеться язик нею говорити. Але уві сні був паляниця-тест навпаки — і я його пройшла. А наступний за мною чоловік не зміг. І я була в шоці тоді, і лишаюся в шоці зараз. Страх — ница штука
думаю це точно треба буде обговорити з психотерапевтом, але це нормально що такі думки зʼявляються, бо життя то піздєц, боятись то нормально, аби тільки не тримати в собі і щоб чоловік розумів ваші зайоби і допомагав з ними жити або вирішувати їх
Тому що не так посміхнешся, не так повернешся, заведеш розмову наодинці — це все вже привід для того аби вони та оточуючі звинуватили тебе в тому що ти бідного чоловіка використовуєш. Загалом страждатиме саме репутація жінки, при тому оточуючі будуть звинувачувати тебе чому ти ʼне даси шансʼ
Парадокси сьогодення:
- в НАТО нас не приймуть бо йде війна, а війна йде бо ми не в НАТО
- всі чоловіки мають йти на війну за яку заплатять чоловіки, які не пішли на війну але грошей нема бо чоловіки на війні або втекли від війни
- ми за вас але зброю не дамо
Та да.. це треба шукати і добре так копатися.
Нажаль я почав цікавитися рідним містом лише після початку війни, бо до того думав навіщо це мені якщо дім я можливо не побачу вже.
Але я хочу повернутися туди..
Виють, бо хочуть додому. Знайома з Мелітополя вже буде оформляти ВНЖ. До вчорошнього дня сподівалась повернутися. Я в кінці місяця повертають в Херсон. Виїхала в листопаді, треба гроші на життя заробляти і дочці в Києві, і чоловіку ( приліт у підприжмсятво) який не працює. Я "кормилец"(
Боюсь повернутись в свої Бровари і розчаруватись в житті остаточно
Інше, якщо вона боїться його, то вже треба дивитися що не так.
Але якщо більше до Вас - значить вона ваша липучка скажемо так.
Мені деякі розказують як мені пощастило, що Злата іде тільки до чоловіка, але це теж тяжко.
Він буквально НЕ МОЖЕ ЗРОБИТИ НІЧОГО. Нікуди не відпускає взагалі, в усіх сенсах
Тільки що взнав що 230 чоловік повернулось з полону.
Чудовий день! Ніколи не думав що буду аж настільки радіти з подібної новини.