Yurii DEmon 4 — Отак от колись про новину про...

Ми вже досить давно знайомі для того щоб я міг сказати: Йопт, та як так сталося що ми з тобою фактично одного віку

Та там нема за що плакати, крім цінника. Але ми вже так давно знайомі..

Зайти на хвилину в фейсбук і залишитися в абсолютному шоці. Ми не були близькими, не маю права нести сюди новину, але знайомі були дуже давно. Абсолютно неможливо переварити цю інформацію. Молодих людей, які помирають від погіршень здоров‘я за останні роки, також вбили росіяни.

Максимально політкоректний термін "allegedly": ось вам "нібито алжирський мігрант" порізав трьох дітей. Натовп кидається на поліцію і громить притулки для нібито біженців, очевидно. Це нібито новини з Ірландії. Але на плакатах є вже давно знайомі мотиви. Нібито😒

Сподіваюсь, Вам стане хоч трохи краще з часом 🥺
Плакати - це добре. Вивільняйте емоції, і вірте, що цю темну сторінку Ви обов'язково перегорнете 🫂

коли в бою гине хтось, з ким ви були знайомі, хай навіть то було давно, і ви не були близькими абсолютно, просто з одного міста, були якісь спільні справи сто років тому, це все одно якийсь такий інший рівень болю.
хочеться нічого не відчувати.

Ну я ж бачу, хто кидає, особливо коли це знайомі, з якими ми до цього досить часто перетинались в тусовці

щось розчулилась новині, що старий знайомий одружився, але і трошки засмутилась, бо ми не спілкуємось багато років і мені не здається доречним привітати.

Я в тг давно не переписувався ні з ким, читав лише новини, але зі знайомим перенесли новини і канали з тг в мастодон, і потреба в такому застосунку як телеграм в мене пропала)

Оксана Забужко її запропонувала прочитати, на своїй сторінці у фб. В мене є ця книга, всі прочитали вже. Близькі, знайомі. Книга має жити, а не стояти для краси.
Можу вам подарувати.
Надішлю. Люблю читати книжки паперові, старомодна)). Щоб гортати сторінки і вони шелестіли.

коли я бачу десь знайомих, або хоча б приблизно схожих на знайомих мені людей – йду геть, якомога подалі, мені ці chit-chat ризики не всралися

звісно що коли вони мене вже побачать/впізнають, то я щиро радий їх бачити

з того що я бачу, то ми походу йдем до того що нам не буде вистачати ні людей, ні грошей, нічого, бо все якось через сраку
дуже дуже хочеться звісно помилятись, але поки складається тільки таке враження і не зі слухів, а від знайомих і близьких

Я зайшла на сторінку автора - подивилася пару останніх постів і не знайшла контексту. Не переривала інтернет щодо цього - звиняйте.
Я не бачу нічого злого чи некоректного в своїй думці чи іронічному порівнянні, бо воно досить близьке до описаного в пості.

Помер кілька тижнів тому знайомий, з яким колись перетинався по роботі. Прочитав у новинах, бо він був досить відомий у професійних колах. А на його сторінці у фб досі багато нових дописів. Нє, ну я зрозумів, що це вдова строчить з його акаунта, але все одно якесь відчуття сюру.

Доречі, ми ніколи не побачимо, як героїчно на фронті гине чєтирєжди развєдчик Арестовіч, прикриваючи відхід групи.

Але ми кожен день бачимо як гинуть друзі, близькі, родичі, знайомі.

От скільки ще будемо бачити цього поросного кнура.
За ним давно бойня плаче а він тут загорае.

Саме ця сторінка давно ходить інтернетом, десь бачила навіть розшифровку усього списку

близькі знайомі так само

Колись давно я хотів завезти їжака. Але знайома сказала, що вони часто пукають, і це відштовхнуло мене. Дивно, ніби я сам цього ніколи не роблю.

Таксс,бачу знайомих старих ще з твітору в домасковому періоду,приємно бачти мою Банду з фейсбуха туть,для тих кого давно не бачив-я живий та легетимний=)

Чисто спитала знайому, який варіант відповіді в завданні, вона сказала, що не знає, я спитала наступне. Вона подивилася на мене невдоволено і запитала: а можу я спочатку закінчити?

З одного боку знаю, що вона права, але мені аж плакати захотілося

Коли я бачу новину про загиблого на війні знайомого, а наступні пости знайомих які виїхали і «жЕвуть своє найкраще жЕття» я не можу це винести. Мене накриває і я не хочу цього бачити, це сраний сюр. Я знаю, що це їхнє життя і бла бла, але я відписуюсь і все більше закриваю свою умовну «бульбашку».

Після прочитання думок деяких людей/знайомих в тві мені просто хочеться зникнути, щоб не бачити цього постійного приниження та їхнього «експертного» ставлення. З мене досить усіх цих соцмереж.

Доречі, сьогодні до мене в гості заходила подруга, яку я досить давно не бачила - тривожність.