Чорний Пастор
@iaroslaav.bsky.social
Сьогодні вкотре був відмінний сайклінґ, наприкінці січня почав відвідувати сайкл-марафони щосуботи й не пропустив іще жодного разу. Доки найкраще нововведення року, сподіваюсь попереду буде чим більш.
Нещадно вдягнув шорти та сандалі, в Чернівцях сьогодні+25, тому навіть у такому аутфіті мені дещо спекотно, зі щирим співчуттям споглядаю людей, котрі непоступливо намагаються вигуляти свої тренчі. Літо у місті.
Сторінка з бухгалтерської книги – як вірші про кохання: не для того, щоб погодитися і забути, а щоб відкрити серце. Вона, наче Святе Письмо – підштовхує до роздумів і правильних вчинків. Люби ближнього. Вивчай ринок. Примножуй добробут. Наступного року збільш прибуток.
«Вулфголл»
Гіларі Мантел
Сторінка з бухгалтерської книги – як вірші про кохання: не для того, щоб погодитися і забути, а щоб відкрити серце. Вона, наче Святе Письмо – підштовхує до роздумів і правильних вчинків. Люби ближнього. Вивчай ринок. Примножуй добробут. Наступного року збільш прибуток.
«Вулфголл»
Хіларі Мантел
Бачив, але саме його не замовляв. Дякую, можливо, спробую наступного разу.
Захопився культурою пиття мате, здається, ще в 2010, відтоді замовляю аргентинський Rosamonte Traditional і ще один на вибір, зрозумів, що за ці 14 років так і не знайшов мате, яке б смакувало мені краще, ніж Rosamonte, але продовжую куштувати інші.
Також мені здається, що радикалізація притаманна тим регіонам, які безпосередньо перебувають під ракетними обстрілами, до прикладу, сенси, які зараз формує радикалізований Київ, поки дійдуть до ліберальних Чернівців втрачають весь заряд, і часто сприймаються більш з подивом, ніж на віру.
Також йому йдеться про те, що спектр праві-ліві залишився у минулому, в ХХІст. ми бачимо у світі спектр радикали-ліберали, і він не омине й Україну, але як бачимо, українці голосують більш стримано, ніж висловлюються, тому політичної загрози фашизму немає, хіба доведений до абсурду кенсел-калчер.
Мені здається, ця тенденція чітко викристалізовується, Вахтанг Кебуладзе відповів на подібне запитання, і в нього є цікавий контраргумент: опісля Революції Гідності, такі представники крайніх правих в Україні як партія «Свобода» не подолала п'ятивідсотковий бар'єр та втратила місце у парламенті.
Позаяк давно не викладав фото власних асан, а сьогодні якраз потрапив в об'єктив викладача, то прошу, Паріврітта Тріконасана.
Сьогодні у мене ранок, як Ендрю Губерман заповідав, 7:15 прокинувся, 7:25 уже сонячне проміння потрапляє на мою рогівку по дорозі в йога-студію. Очікую відмінний день, нічого не знаю!
Пані Віто, ходіть в дм і не видумуйте, будемо нити одне одному та балакати про грибну юшку.
Так, кількість самоповторів вражає, у мене наче суцільне дежавю. З кожним сезоном вони все менше висвітлюють чемпіонат, здебільшого вигадуючи якісь додаткові інтриги, котрих насправді не було.
І хоча нинішній сезон «Drive to Survive» мені не надто до вподоби, однак вдячний творцям за сцену з Гюнтером Штайнером та Маттіа Бінотто у його маєтку із виноградниками десь в Доломітах.
Маю питання до велосипедистів, сьогодні мав п'ятий сайкл-марафон (90хв), жодної фізичної втоми, однак психо-емоційно відчуття, наче я за один крок до панічної атаки, бо організм думає, що я вмираю. Що я роблю не так? Порекомендуйте правильне відновлення @taranenko.bsky.social
@vovanada.bsky.social
Вдруге за тиждень обираю вечірню практику в йога-студії, бо її веде більш досвідчена інструкторка, захоплююсь тим, як вона вміє доречно перейти від легкої розминки до більш складних асан, нехтуючи зайвим, приділяючи увагу вагомому, при цьому залишаючи час на відновлення наприкінці уроку. Браво.
Сьогодні вийшов довгоочікуваний Drive to Survive, увімкнув першу серію та вже розчарований. Помітно чітку зміну парадигми, як і в цьогорічному Break Point, перемогу більше не головне, акцент передусім на долучення до недоступного лакшері життя пілотів, F1 – це передусім дорого, а потім вже решта.
Вчорашній ранок почав із прослуховування кіртанів у виконанні Крішна Дасса, сьогодні ж починаю день із Rage Against the Machine. Цікаві дні.
Не хочеться нічого пояснювати, хочеться, щоб хтось прийшов та сказав мені потрібні слова. Ось і все.
Йшовши вулицею, розглядав людські обличчя, в них так багато болю, зневіри, цілковитої розгубленості, закостенілого відчаю. Подумки запитав себе чи виглядаю подібно. Можливо. Не зізнаюсь. Чомусь в повітрі запах війни став більш їдким, флешбеки 24 лютого чи все ж таки передчуття майбутніх битв?
Той день, коли напрочуд кортить рухатись вперед, але водночас не можеш притомно відповісти на питання: вперед це де?
Оскільки пишу morning pages з 2013, то вирішив нагадати собі свій шлях та перечитав певні підсумки 2013, 2014, 2015, 2016 та 2017 років, тому сьогодні, наче дивлюсь на гогенівське полотно: Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди йдемо? Авжеж, прикро, що питань і досі більше, ніж відповідей на них.
Навіть звичне читання відбирає внутрішній ресурс, бо сучасний твіттер – це місце, де кують ідеального українця, а ідеальний українець не може бути вільнодумцем, лише догматиком, мені ж надто тісно в таких рамках, чиню опір, ресурс згорає на очах.
Окей, вкотре видалив твіттер. Як п'яниці слід визнати, що горілка могутніша за нього, так і мені слід визнати, що не в силах взаємодіяти на рівних із алгоритмами Маска, всього за тиждень вони цілковито знищують мене, додаючи несамовиту схвильованість.
Напрочуд своєчасний тред
Я відчуваю певне зміщення в українському суспільстві, яке мене лякає. Це зокрема стосується жінок і того яким буде наше суспільство по перемозі, зважаючи на те, які різні права у нас зараз.
Памʼятаю читала якусь книжку (не сучасну але актуальну) про те, чому в Польщі так тяжко дається фемінізм,
Пане Юрію, радий чути, сюди можете сміливо вертатись, а ось рівень дурки в твіттері захмарний, спробував тиждень – не сподобався результат.
Такого виснажливого сайклінґу як сьогодні в мене ще не було, відновлюватись прийшов в арт-центр Миколайчука на прем'єру «Le Pot-au-feu de Dodin Bouffant» з Жюльєт Бінош та Бенуа Мажимелем, оскільки фільм про кулінарію, то авжеж перед ним поснідав, на голодний шлунок було б важко таке дивитись :)
Мій жартівливий тред про дантиста в твіттері охопив аудиторію 111k, всього 2k лайків, отримав трохи компліментів стосовно стилю свого письма. Завжди дуже стримано ставлюсь до компліментів такого штибу, бо здається, що писати – це просто друкувати слова в рядок одне за одним.
Увімкнув «Normal People», книгу Саллі Руні ледве домучую, а серіал на диво живий та витриманий в гарному ритмі.
Загуглив, ні, ніколи не дивився, але якщо він ваш улюблений, то треба буде його знайти :)
Так, лише із своєю депресією, напевне, впорався; загартував у собі стійкість такої сили, що сам дивуюсь, прикро лише, що лише завдяки одній стійкості всі свої проблеми не вирішиш, а обтяжувати ними нікого не хочеться.
Іноді мені дуже боляче, я знаю чому, і це видається мені напрочуд безглуздим. Це настільки безглуздо, що злюсь через це. Хочу пояснити собі, що це відчувати безглуздо, але нічого не допомагає. Заборонити собі це відчувати теж не можу.
Вчора потрапив на очі шматок інтерв'ю Філімонова Баштовому, мені складно означити, що мене лякає більше: його риторика чи схвалення цієї риторики суспільством, яка наче має чітку потребу в ній, ще більше смерті, ще більше смерті, смерть як культ, ох, довбана орвеллівщина довкола.
Експериментую з веденням твіттера, пишу про кіно, про приємні моменти свого життя, про раптові відчуття в миті, не пишу про війну, бо все що мав сказати на цю тему сказав ще 2022, не бачу змісту писати однієї і тої самої. Цікаво бачити реакцію, переважно анфоллов.
Мені ок з цим.
Однак, цікаво, що раніше я був би одержимий нею, не міг би думати ні про що інше, але зараз спокійно прийшов додому, приготував обід, та вирішив, що спробую розпочати цю розмову в четвер, намагався візуалізувати як все буде відбуватись, поки не виходить, навіть якось примирився з цим.
Маю розмову, котру потрібно провести і від котрої залежить дуже дуже багато в моєму житті. Дедлайн – цей тиждень. Прийняв рішення про сьогодні, був поруч із цією людиною, але розпочати так і не наважився. Якби можна було, то взагалі її б не починав, але такої опції, на жаль, немає.
Двічі прокидався вночі через жахіття, вранці відчуття певної дезорієнтованості після пробудження. Втрата з фокусу орієнтирів викликає розгубленість, а та за собою тривожність. Враження, наче за ніч забув себе і слід згадувати хто я та чого прагну.
Сьогодні вперше за тривалий відтинок часу повернувся до ранкових медитацій (взагалі, не надто подобається використовувати це кліше, але кращого, наче нема). Так ось, нічого не вийшло через шалену лють, тому потім ще 30хв писав в morning pages, що мене розлючує в моєму житті. Цікаве поєднання.
Мушу зазначити, що інструкторка теж вельми добре справляється, відмінність досвіду полягає в тому, що досвідчений інструктор розуміє в яку мить він може відійти від протоколу та побудувати заняття саме під конкретну мету, натомість інструкторка дотримується вказівок, і це цілком нормально.
Сьогодні ранкову практику вів досвідчений інструктор, позаяк він біля місяця був відсутній і його заміняла інструкторка, яка за плечима має біля року викладання, то одразу помітно, як досвід дозволяє провести більш глибокий та сфокусований урок.
Щовечора ближче до 22:00 просто якісь неймовірні хвилі люті накочуються на мене, хочеться просто трощити все довкола та кричати щосили. Раніше, в періоди депресії, в цей час звинувачував себе та міркував про самогубство, тепер просто хочеться всіх вбити. Я не знаю чи це і є прогрес.
Заплановане йшло шкереберть, навіть у таких дрібницях, що просто смішно. Завітав у Матьє на сніданок, щоб дещо стабілізувати цей день та свій стан в ньому. Їжа завжди діє на мене заспокійливо, іноді цим зловживаю. Ще одне капучино, кілька сторінок Тоні Джадта та готовий виходити на другий раунд.