Snövit | думна білосніжка

Написала віршика, най тут буде

Шось я нахуй панікую. Давненько такого не було

Розридалась від того, що в
привітаннях мама та дівчина сказали, що раді, що я в них є,
та що дуже цінують. Але є один
нюанс. Мені здається, що я не зробила нічого, щоб мені таке казати. І я не бачу в собі того, через що вони так вважають. Я плачу, бо мені сумно, що я не люблю себе?

Чи безвідповідальна я людина, якщо не хочу думати про важливе рішення в житті, бо витрачу на це багато енергії та нервів?

Хіхікаю з київських швидких, на яких наліпку "ambulance" наліпили дзеркально. Просто, ЯК?

До цих же семінарів: групи досить великі, не всі встигають розповісти матеріал(зокрема якщо знайдеться людина, яка вирішила вислужитись й вичитати все, що можливо)

За місяць студентства можу сказати, що семінари — неактуальна хєрня. Більшість студентів розповідає невідфільтровану маячню, яка не треба ні іншим, ні викладачу. Нема дискусій, на які я очікувала, просто кожен намагається розповісти(прочитати) якомога більше. Можливо це тільки в мене так

В траліку переді мною сидить бабуся. Купила собі календар з усякими пейзажами й роздивляється. Тут взагалі нічого особливого, але я посміхнулася. Класно дивитись, як люди знаходять для себе прекрасне. Я не бачила обличчя цієї жінки, але було видно, що вона вважає цей календар скарбом