Не встиг розкрити очі, а мені в обличчя вже тикають якусь статтю з газети. Це щоб шо?
Райотслі — Не встиг розкрити очі, а мені...
*трохи прийшовши у себе після суду, Невілетт зібрався з духом та прийшов до Райотслі, хоч і підозрював, що той не бажає його бачити але щиро не розумів чому.*
*Тихенько пройшовши слідом за Сіґвайн, Суддя зупинився біля ліжка Герцога, не знаючи з чого почати розмову*
Як ти... Себе почуваєш?
*лежачи на спині та не маючи змоги перевернутися на бік через поранення, кров від яких досі фарбувала білі бинти, як би сильно йому того не хотілося, чоловік кинув короткий, холодний погляд на Суддю та повернув його назад на стелю.*
Хріново.
Пробач, що турбую тебе зараз, однак я б дуже хотів поговорити стосовно того, що відбувається між нами...
*Дракон зробив глибокий вдих, щоб вгамувати тривогу*
Я зробив щось не те того вечора? Будь ласка, розкажи чому ти уникаєш мене. Мені серце крається з тих пір як ти... Так холодно дивишся на мене
//сука блять надсилайся вже
*Гучно видихнув та кивнув.*
Так, обговоримо.
*Усміхнувся на прохання Невіллетта.*
Звісно можеш, тільки лягай до мене, не на підлозі ж тобі всю ніч сидіти.
*Трохи потягнув дракона за руку, запрошуючи до себе та відсовуючись, щоб йому було де лягати.*
*Невілетт підвівся та позбувся плаща разом із жилеткою, перш ніж лягти поруч із Райотслі*
Ти впевнений, що тобі так буде зручно? Ніде не болить?
*Дракон збентежено дивився, обережно вкладаючи долоні на груди коханого та притискаючись трішки ближче*
Ніде не болить, не переймайся.
*Однією рукою обійняв Юдекса та притиснув до себе, кладучи підборіддя на маківку. Вільною долонею накрив холодні руки дракона, погладжуючи м'яку шкіру великим пальцем.*
Мені більш ніж зручно.
*обережно закинувши ніжку на чоловіка, дракон розглядав долоні до тримали його власну руку*
Коханий... Можна, коли ти одужаєш, я спробую ще раз запросити тебе... На те побачення? Якщо ти, звісно, захочеш цього
Запрошуй. Я захочу.
*Дихання Райотслі ставало все рівнішим.*
Ще раз вибач, що змусив так нервуватися.
*Коротко зітхнув і зачепився поглядом за драконячі ріжки. Рукою що обіймала, несвідомо потягнувся до них, немов зачарований, та легенько провів кінчиками пальців по ним, слідкуючи за реакцією Неві.*
*помітно напружився, спершу заціпенівши, опісля поступово розслабляючись і тихо гортанно рокочучи*
Приємно... Коли ти так робиш...~
*Мимоволі піддаючись природі, Неві випадково зіпсував свої брюки, реалізовуючи у просторі синій хвіст та знову покриваючи де-не-де шкіру лускою*
*притискаючись до чоловіка ближче, Невілетт м'яко посміхався, заплющуючи стомлені очі*
Мені здається, що Міс Клорінд нас проклинає найбільше, бігаючи між двох вогнів.
*Дракон тихо захихотів, погладжуючи спину Райотслі та цілуючи його у кутик губ*
Спокійної ночі, коханий.
Similar Posts
*підійшовши до ліжка та не помічаючи нічого окрім грибної юшки, Невілетт почав панікувати озираючись у пошуках Райотслі або хочаб Сіґвайн, вже перебираючи подумки вчених Сумеру, до яких міг би звернутися
*
Райотслі...?
*Руки юдекса почали злегка тремтіти а на обличчі читався відчай.*
*Невілетт підвівся та потягнув Герцога за руку, крокуючи спиною до ліжка*
І навіть зігрієш мене цієї холодної ночі~?
*Невілетт уважно дивився на Райотслі, не маючи потреби навіть кліпати. Голос Юдекса звучав твердо та звідусіль наче у залі суду*
Цікаве у вас поняття дружби, Пане Герцогу. І як часто ви збираєтеся з друзями на філіжанку чаю?
*Дракон стояв рівно та непохитно, поклавши долоні на свою палицю*
Ну я ж і не намагаюсь добре виглядати в очах тих, хто бажає мені горя.
А до речі, вже дехто з цих негідників, тобто з лідерів я бачив вже починають розуміти, шо не треба дечого робити.
*міцніше взяв Герцога за руку та поклав долоні на ліжко*
То тепер твоя черга казати нісенітниці? Як я можу спокійно працювати, знаючи, що ти тут у такому стані а Сіґвайн заклопотана у медпункті? Я залишуся поруч.
*Невілетт сховав руки за плечі, розуміючи, що дощ більше не приховує сльози на обличчі*
Вода приємна, все добре. Дякую за турботу, Райотслі.
*Все ж повертаючись у бік дороги, щоб попрямувати назад, дракон ледь помітно взяв пальцями за край пальто Герцога*
Можна мені випити з тобою чай?
*зробив ще один глибокий вдих та сховав руки за спиною, злегка вклонившись*
Пробач, я не зміг стримати емоції.
*Обережно допоміг Райотслі дійти до ліжка та відійшов в бік, щоб не відволікати Сіґвайн та не привертати увагу інших пацієнтів.*
Теж багато мазала, розумію ваш біль. 😢 Якщо правильно пам'ятаю, то там ще будуть черепи, які взагалі спалили всю мою нервову систему, тому щиро бажаю вам сил і витримки!
*Герцог обережно взяв Невіллетта за руку й потягнув на себе.*
Не відходь.
*Він сів на ліжку, вмощуючи подушку під спину, щоб було зручно сидіти*
Розкажи, як справи? Як суд? І як це ти сам пішов зранку, а мене не розбудив?
типу чисто біла картина а на ній слід червоного як в розмазаній губній помаді на обличчі чи навіть просто краплини червоного і ніби стікають з картини а її вугол (верхній, самої картини) чорний такий собі 1 момент із життя а вже цікаво і білий на білому🫤просто дух захоплює, фарба сохне, перекотиполе
він окрім тактичного барбершопу почав ще очі фарбувати чи шо?
*Невілетт встиг перехопити руку Райотслі і лишив на пальцях цілунок*
Із задоволенням зроблю це ще раз~
*Пройдисвіт грайливо посміхнувся, виструнчуюючись та ховаючи руки за спину*
Цікаво й початок.
мені поки щастило, якось всі троє найобщиків яких на моїх очах розкрили, з'явились в моїй бульбашці тільки тоді коли їх вже розкрили. але розумію
- Почни життя з білого аркуша.
- Я вже почав. Давно. Все ще білий і в кутку трохи супом заляпано.
я по активності вже трохи почав підозрювати, що хтось тут звільнився
Сиділа в них на квартирі, тут прийшов мій арбузєр, увірвався і зібрався силою забрати мене з собою. Я знайшла якусь зброю і вистрілила йому вплотну в бочину. Думала, як прибрати сліди і шо робити і прокинулась
Українці неймовірні: маючи кацапську владу, знаючи в яку прірву і ярмо нас те бидло затягує, ми співчуваємо ізраїльтянам, бо розуміємо той біль.
Мені дуже болить від слів Кулеби про те, що перед нами постала стіна з бездіяльності наших партнерів.
От вони стоять стіною, а ми до нею обличчям, а нам в спину направлені російські автомати і вони дивляться як наша кров фарбує їх цеглу в червоний...
Знаєте, вся ця ситуація з нами та союзниками довгий час гуділа думкою в моїй голову:
Ви лізли стільки років туди куди вас не просили, допомагали тим хто не благав, а зараз, коли вас просять опускаєте очі до землі? Адже вони не просто, не допомагають нам, вони нас вбивають так само, як і росіяни.
*Райотслі кивнув, та уривчасто видихнув, щойно Невіллетт закрокував до дверей. Чоловік вільно розсівся в кріслі, прикривши долонею очі. На вибачення від Судді він ніяк не відреагував, бо просто вже не було сил ні моральних, ні фізичних. Зупиняти юдекса теж не збирався.
*відчуваючи, як сили покидають його і в нього не залишається іншого вибору, окрім як послухатися Невіллетта та прийняти його допомогу, Райотслі роздратовано загарчав. Він сперся на Суддю, дозволяючи тому провести його до ліжка.*
Це так сумно насправді розуміти що люди просто отак стать іншими і бачити як в людей яких ти колись бачила сильними зникають сили
*Холод від пальців торкнувся свіжої рани на вилиці, яку Райотслі отримав під час останнього бою. Він машинально смикнувся від неочікуваного дотику, але вмить зібрався докупи та прилинув до чужої долоні. Погляд перемістився на білосніжне обличчя Судді.*
Ну, так, розважився трохи. А що? Переймаєтеся?)
Коли ті, за кого вони так хвилюються, прийдуть до них в гості (а це протягом історії вже відбувалось декілька разів), то буде вже не до футбола і не до круасанів. І, бачить бог, якою б доброю людиною я не був, я щиро їм цього бажаю. Захід робить велику помилку зневажаючи нас, українців.
*Райотслі зітхнув, вже не в змозі тримати в очах сльози, які покотилися його щоками.*
Усе. Мене цікавить усе. Де правда, не неправда. І.. І чи це все було причиною твоєї поведінки.