За сьогодні у Харкові маю двох постраждалих знайомих людей. Вони живі. Але блять, як же заїбала ця срана лотерея. Життя чи смерть. Хто сьогодні. Куди прилетить. Постійні переживання за рідних людей там. Як нам всім не закінчитись.
Similar Posts
Я тільки за. Бо я наче і живу у Києві усе життя, але зі знайомих у мене тут хіба що моя сім'я та дві людини проїздом :,)
Завжди відчуваю «свою» людину, навіть якщо ми ще мало знайомі. Але чим далі живу це життя тим менше хочу ламати його людям, тому і не зближуюсь ні з ким
Хотіла поскаржитись що сьогодні знову буду ввечері збирати себе до купи після новин, але ні. Я жива і ціла, мої рідні теж. В місто не прилетіла. Я продовжую жити буденне життя і маю бути вдячна за це. Бо те що відбувається поза межами просто рве душу. Жах і біль.
і бути живим потрібно вийти за межі привʼязки себе до будь-чого, а це вже психологічний образ смерті, здолати який мають сили одиниці з нас.
Жива людина не хизується своїм життям, не посягає на життя інших, не мріє про краще життя, не покращує і не погіршує себе і життя, жива людина просто живе.
а люди ще й при такому житті примудряються жити далі
типу буквально сьогодні одній мешканці місцевій розповідала, що до Харкова настільки багато людей повернулося, що аж затори на проспектах утворюються, – місто живе далі, принаймні намагається попри все
Він загинув, рятуючи людей в рідному Харкові,
рівно два роки тому.
Через п'ять днів йому мало б виповнитися 26.
ЄВГЕН ПРОСКУРІН
Ворожий обстріл забрав його молоде життя.
З початком повномасштабної війни
він був волонтером у рідному місті.
Шана!
Сьогодні вранці читала свіжі твіти людини в твітері. Сьогодні ввечері його вбили росіяни.
Йобане ж ти блять життя
мені сьогодні Регіна з Манору підігнала дві закладинки безкоштовно 🥺 так цікаво бути знайомою з людьми твого віку в яких свої бізнеси…
Як людина, яка має знайомих, котрі працювали на виробництві Мівіни в Харкові та розповідали про тамтешні умови роботи, не можу щиро радіти за цього чувака))
Вже дві людини сказали мені, що я справляю враження людини, яка знає що чого хоче від життя і має свою думку...
Щось про творчість, або про життя...
Я маю два канали й розділяю ці два напрямки, але багато людей просто постять все в один
сьогодні прийшла на мітинг з плакатом щоб нагадати людям в Європі, що на фронті гинуть люди. живі люди, а не цифри. а ця людина могла мати світле майбутнє поета, але його вбила Росія.
людина думає, що вона жива, бо має емоції..
а вона жива, тому що її життя підтримують цикли дихання у її тілі..
тобто - Дух.
Чому я так важко переживаю цю війну, хоча в мене і рідні живі, і хата ціла, і я ніколи не була поранена від вибухів...
Просто чомусь так важко переживати смерті наших людей. Важко, що Україну так мало підтримують. Важко, що іншим важко
Вчора росіяни обстріляли Харківщину
Сьогодні сам Харків
Вбили купу людей
Я пишу про це в своєму інстаграмі
Мене знову блочат мої колишні друзі і знайомі
Ну і пішли нахуй
Сьогодні мене взбісило дофігіща людей. І це ще день не закінчився
Ну вам смішно, а людини сьогодні життя не буде колишнім 😆
Думаю, цю фразу можна пояснити значно простіше і геть без претензій до всіх навколо.
Люди, котрі втратили рідних/друзів/близьких на фронті, банально не мають емоційних ресурсів, аби перейматися ще будь-чиїм життям чи смертю, навіть якщо то в минулому дуже улюблений актор/співак/письменник.
Охуїла від бажання деяких людей вирішувати, як я маю жити своє життя. І їм це ще й обідно. Пиздець блять
Тому що життя це черга втрат, болю й розчарувань тому що ніщо не має достатньої ваги аби нівелювати все через що мусить проходити людина. Навіть якщо уявити що завтра війна закінчиться, виграєш мільйон й купу інших дурниць — це ніяк не змінить суті життя.
Після ж смерті стан як до народження: ніщо