Щоб ви розуміли -- в мене є неоднократний досвід усунення проблем з електрикою ПО ТЕЛЕГРАМУ. В інших містах України, і в ФІНЛЯНДІЇ мать її. Людина, яка узагалі в тому не шурупає, кидала мені фоточки і войси, та за моїми інструкціями усувала проблеми пізно уночі.
один з найбільших недоліків патріархату для мене як для чоловіка - це несприйняття чоловіка некомпетентним в якихось справах. я, наприклад, не можу викликати майстра з кабанчика, бо він почне питати "а шо там у другій секції косої труби,є закльопка на 14 чи там запінено склометалом?" а я такий Я ЇБУ
Не збереглась переписка, з якої я довідався, що в приватному секторі Хельсінкі досі користуються керамічними пробками. В Україні я їх востаннє бачив в довоєнній саморобній хаті, де жила бабуля, якої вже нема в живих. А там їх юзають.
В Рівному їх в проваллі в парку Шевченка виставили, як музейний експонат. В ютубі електрики виясняють, чи можна декорувати ними будинки "під старину" і як не порушити ПУЕ при цьому. А десь в Європі де інде на них реально заживлений приватний сектор.
З іншого боку мені дуже сподобалось hot wire і cold wire. Моментальне інтуїтивне пояснення, кому узагалі всрались ваші фаза з нулем. Нам є що перейняти в закордону.
Ну особисто я з радістю полізу лагодити щось електричне або механічне і міру компетенції.
Але сантехніка, ця річ мене дуже лякає...)
Вцілому, такий соціальний тиск дійсно є і він дивний, бо треба багацько досвіду та граблей, щоб навчитися щось робити якісно, не всі хочуть на це витрачати час.
Так пиздак завали і не вийобуйся на незнайомих людей. Поводишся як бидло і похуй якою мовою. Я не біженець і не переселенець. На твою будку не зазіхаю, є де жити. А про безкоштовні хати вся Україна бачила ціни в 10 раз вищі ніж в будь якому місті України
бо це переписка. плюс розумію що моя мама звикла себе не жаліти і все для всіх і тому вона це може не розуміти. але то вже її проблеми. а я можу просто побомбити з цього собі
та завжди хтось буде незадоволений
живеш не в Україні - зрадник
живеш в Україні - чому не виїжджаєш заради дітей/родичів
їдеш в інше місто - чого припхався, вже пора повертатись
залишаєшся в своєму місті - чого залишився, тут небезпечно
у мене на планшеті переписка з минулого року з папою збереглась, хоча я не заходила рік, але скачувала собі на телефон, то довелось все обновити
він просто не зберігає ваші переписки і тому вони захищені, на відміну від відкритого телеграму
хоча для когось це може бути проблемою🤔
я жив в тій частині солом'янського району яка була не забудованою ще за кілька років до мого народження і там ще збереглись приватні сектори з подібними будиночками (плюс часи були дивні, люди вдягались дивно, але мечів щоправда вже не носили ггг)
Розумію цю проблему. Але як людина, яка свого часу взагалі не розуміла, як грати у шутери з геймпаду, а зараз багато граю у мережеві шутери, то це все лише питання досвіду.
Можна висунути таку гіпотезу, що для вирішення проблеми "психологічної травми людини" (вирішення не обов'язково є усуненням травми) варто подивитися на людину так би мовити очима самої травми, і задати собі питання: "що я бачу?".
Тоді, проблема набуває зовсім іншого характеру.
В тому і справа, що мої враження грунтуються на порівнянні мого досвіду щодо цих двух міст, а не аналізі того, чому в Сан-Франциско все так погано (я усвідомлюю, що у цього міста є свої проблеми). Не розумію, чому ти вирішив, що я зараз намагаються розібратися в першопричинах проблем Сан-Франциско.
Я людина така, що бачу в тіктоці дієтологів/нутриціологів - зразу блокую. Там суцільний жах. Єдиний випадок, коли потрібні дієти - проблеми зі здоров'ям, де людям це життєво необхідно. Все решта, оці чистки, не забруднювання організму, голодування, рахування калорій і подібна поєбєнь - тупо нахуй.
Та ясно, що це всюди так, не можу бути, що виїхали тільки їбануті. Відірваний від реальності і в Україні вистачає. Я думаю їх там так само. Просто раніше не було війни такої масштабної і я не бачила проблеми + з такими людьми як тут понаїхали я не спілкувалась взагалі
В решті решт розумію що проблема у мені, а не в інших, не в містах, з собою мати справи найважче, вже стільки років балансую на межі "треба якось жити" і "от якби я просто лежала і нічого не робила б" і дуже часто втомлююся від цього
У мене так з усім, декілька місяців не важливо, хоббі, робота, люди, місця проходить декілька місяців і я знову впадаю в депресивний стан і не розумію для чого живу
