Кожного разу, коли дивлюсь хокей і думаю, чому гравець тут не встиг чи чому там пас не віддав, або щось інше, а потім я згадую, що це все відбувається на ковзанах, згадую як я намагаюсь просто їхати рівно на них і не вбитись і всі питання знімаються
пан Староста — Кожного разу, коли дивлюсь хок...
Ну вони ж профі 😁
З одного боку - я це розумію. Як приклад - мій племінник, який в 6 років літав на ковзанах краще ніж розмовляв. З іношого боку - мене в моменті не покидає цей шок і здивування
Ну але та, вони красунчики! Це щоденна праця, щоб отак класно кататись
Однозначно. Може через якийсь час я звикну і це відчуття шоку зникне
Similar Posts
Кожного разу, коли доводиться виборювати у виховуючих дорослих адекватне ставлення до своїх дітей (з боку інших дітей в колективі чи з боку тих же дорослих) мені хочеться піти в поле і волати мартином.
А потім я згадую, що для мого покоління ніхто навіть не намагався це вибороти - і волаю ще дужче
Ну з одного боку від моменту "почали зустрічатися" і до "жити разом" минуло щось типу 2,5 місяців
З іншого - з моменту знайомства до "зустрічатись" минуло більше року звичайного щоденного спілкування.
З третього - шлюбу вже дюжина років.
Хз про яку швидкість це
Нуль коментарів з мого боку, але пишуть, що під німців було краще, ніж під совєтів. Всі сто різних інтервʼю в різних інтерпретаціях про це згадують.
Для контексту: я український єврей, тож мені ні туди, ні сюди.
З одного боку цього разу я написала гірше читання і слухання, але з іншого - краще письмо
(навіть не дивіться на розділові знаки тут, я ставила все від фанаря)
З одного боку, я розумію реально хворих людей, які як можуть відбиваються від ТЦК.
З іншого, згадую медкомісію, коли мене мобілізовували, яка зводилася до напису "придатний".
...ну так, відчуй себе довбойобом.
У такі моменти розумієш, що ось такі слова краще будь якої нагороди!
Я вже й сам забув, що пройшов цілий рік, колись будемо згадувати ці моменти як ті, що були дійсно позитивними на війні…
(C)АндрійПідлісний
Вже рік пройшов... З дати визволення Херсону :(
з іншого боку, згадую, як в нашій "домашній" кав'ярні з вбиральні вкрали БУКЕТ
Згадую моменти, коли покидала місто на машині з сусідами. Замість дороги купа каменів і гілок, над головами буквально в обидва боки летять знаряди: в Азовсталь і з Азовсталі, дивишся навколо - наче як в фільмах про апокаліпсис: все зруйновано, шось горить, димить, купа напів завалених будинків
Цікаво, що коли я прокинулась, я думаю ми ж ним ніколи не катались разом. І тут я згадую спогад, який я уявляла в той момент увісні, і розумію що цей спогад то мій інший сон, який мені колись снився. Ніби то все події того іншого всесвіту
Всі збирались уходити. Один з однокласників каже круто ми тоді покатались на велосипедах. Я згадую той момент, кажу треба повторити.
Зараз це смішно згадувати, але я теж думав, що ЗСУ краще підготовані. Що окопи нарили, замінували що можна і не можна. І все таке.
Зараз я розумію, що це був копіум, але може це й на краще
Тоді як зручно. З одного боку, щоб на слух качатись краще як на мене не читати, при тому, що там відбувається ви і так орієнтуєтесь.
Дивлюсь на останні новини про російські активи, допомогу з боку сша…
Вже десятиріччя «цивілізований світ» намагається грати по правилах у гру, в якій інший гравець не притримується жодних правил. Абсолютно. В жодних випадках. Цілком логічне питання: а як можна виграти в такій грі?
Я: сижу в кімнаті, тривожусь, думаю коли їхати до праці
Жіночка-комунальниця: повільно ходить по двору і збирає сміття
в такі моменти я згадую, наскільки ми недооцінюємо працівників комунальної сфери, і наскільки життя було б гірше без цих людей
Розумію :(
Таке в мене вже багато років, просто іноді краще, іноді гірше...Останнім часом тільки гірше 😅
І з одного боку наче треба щось з цим робити, а з іншого нема сил
Та й таке
Але все одно дякую 😊
важко придумати в їх бік терор, який, постав дзеркало, не бив би нам самим по нервам.. коли дивлюся цифри їх втрат, мимоволі думаю про наші (хай навіть менші, але пропорційно до населення..), бачу прильоти по їх мирняку — згадую свої міста, я е можу уявити мема в їх бік, який би не вертав бумерангом
тут є дві сторони питання
чувак, який лізе в шахту, не має часу думати про вічне
з іншого боку, душевна організація / чуттєвість у всіх різна, хтось ходить по землі, хтось літає над нею
я намагався дивитись шахтар-Динамо з боку нейтрального глядача, але це неможливо коли гравці шахтаря падають від кожного контакту
якщо це команда яка представлятиме Україну у Лізі Чемпіонів, все дуже хуйово
Передивляюсь франшизу Hellraiser, і згадую, що в дитинстві натрапляла на кадри з фільму, але ніколи не дивилась повністю. Зараз думаю якби я його все-таки тоді дитиною подивилась то обісралась би 😅
87-ий рік, а візуал в тисячі разів кращий ніж в сучасних фільмах жахів
"Звертайтесь до волонтерів, яким ви донатили всі ці 2 роки".
З одного боку посил чудовий, а з іншого я згадую що найбільше я вкладалася в адаптивний одяг для поранених військових і от не хотілося б. 😅😅😅
Круто почнеш рік, це ж добре, дівчинко!
Дивись вперед, а згадуй що було позаду лише щоб краще знати які кроки робити завтра.
Якось воно в свій час пройшло повз мене, і дуже шкода.
Хоча з іншого боку дивитися щось класне вперше краще ніж передивлятися.
З іншого боку в сосаєті справді якась звичка не думати про кладовища. Ніби боятись їх. Згадую одноклів шо жили в 2х кроках від кладовища і для яких та місцина була просто ще одним місцем в якому якшо шо й пограти можна було (ну бо просто місцина як і якийсь сусідній сад)
.... Коли вони не виховані й виривають цукерки навіть з рук, які ще не встигнули покласти (бо в них схоже змагання між собою хто більш збере, чи що)
(Тому мені більш подобається обмінюватись пакунками з рук в руки з дорослими, розповівши декілька слів про своїх похованих там й почувши про їхніх)