Моральна дилема. В мене є друг. Точніше був. Просто через певні моменти перестали спілкуватися. Я обірвала це спілкування, бо з людиною було важко. Там більше був монолог, який мені доводилося слухати, ніби була дружба, але друга не було.
І сьогодні в нього день народження і я не знаю чи вітати.
Дивлячись на якій ноті розійшлися, якщо сваркою сильною, то думаю не варто
"Там більше був монолог, який мені доводилося слухати"
Може то РДУГ? Дуже схоже на мене. Мені часто дуже важко замовкнути, бо всього аж розпирає і хочеться з усіма всім ділитись. І це не значить, що я не поважаю тих людей, просто це проблема і важко закрити пиздак 😑
Говорив він, про його проблеми, життя, про аніме, яке я не люблю, просила змінити тему щоб і я могла бути в дискусії, але він всеодно про своє. Йому просто треба було впасти комусь на вуха, а коли мені було необхідно поговорити, все закінчувалось фразою ти класна, забий на то хуй і вів далі про своє
Ну тоді спірно трошки. Зазвичай хочеться чимось ділитись з усіма на світі і намагаєшся знайти реакцію у відповідь. Тому тут вже у кожного індивідуально.
Я коли дізнався про свій РДУГ, то хоча б зрозумів, що я не такий поганий друг, що просто хочу впасти всім на вуха. Бо мене це грузило сильно
Бо я теж така людина, коли комфортно мене не заткнути, але я і слухати вмію. І намагаюсь підтримати. Тут підтримки не було. Просто зайві вуха куди можна все вилити.
Я заганяюсь тому що це були роки спілкування і дружби, багато хороших моментів, тільки під кінець все пішло нанівець. Мені шкода що так сталося, і часто думала про те що не варто було так чинити, а з іншого боку чому маю я постійно його рятувати, думати як врятувати це спілкування, йти на поступки.
Я не вітала, типу, який сенс? Що це привітання реально змінить? В мене була подруга, теж довго дуже спілкувались, але людина неймовірно важка та негативна тому я вирішила, що мені таке спілкування вже не потягнути. Іноді, звичайно, згадую гарні моменти коли натикаюсь на спільні фото чи тп, але ↓
++
Мені стало набагато легше, бо я ненавиджу тягнути будь-які стосунки на собі, і толерувати відверто неприємні речі, відчувати себе морально виснаженою після зустрічей з такими людьми. З часом почала ставити себе на перше місце в таких ситуаціях, і наче скинула з плечей якийсь тягар
Відписалася в інсті від дівчини, після неї, звичайно. І трохи дивні відчуття. Бо це була наша друга спроба в дружбу. І вона знову вийшла невдалою. Але цього разу хоч без сварки. Ми просто в один момент перестали спілкуватися
Я ось що думаю. Що мій друг просто найкращий в світі. 🥺🥹 От скільки б я не зустрічала нових людей та з ким би не спілкувалася, всеодно такого як він більше ніде нема 🤧 його я можу сміливо назвати близьким та найкращим другом. Все. Подарую йому на День народження грамоту 😅
А ще я крейзі і тому коли одного разу мій знайомий почувши про це сказав "У тебе що скоро день народження" я розридалася і розгнівалася, наговорила все що думаю про людину, слава богу ми більше не спілкуємось 🥴🥴🥴
Хоча не знаю що тут соромно якщо у тебе просто були інші стосунки до цього....
Короче
Якщо для мене людина вважаю що її друзі можуть її ОПОЗОРИТИ то я не думаю що це дійсно її справжні друзі
Бо вони ніколи не роблять нічого більше ніж зазвичай :((
Сьогодні дізналася що мій новий знайомий знає друга мого колишнього з 2019 року
Я знала, що Київ такий, але не думала, що мене це аж так швидко наздожене
Я розділяю "кращий друг", "друг", "хороший знайомий", "знайомий". Це базується на тому як близько і довго ми спілкуємось, бо може бути, що перші два місяці ми спілкуємось без обмежень, а потім все зникає. Чим довше ми один одного підтримуємо, якісно комунікуємо, тим більше я можу назвати це дружбою
Ви очікуєте від людей стовідсоткової залученості в спілкуванні з вами) але не всі можуть бути такими відданими дружбі, як ви. І це зовсім не означає, що інші - погані друзі…Вони просто інші)
Важко залишатися без друзів, особливо, коли їх і так не було багато. Але не можу я, на жаль, спілкуватися далі з людиною, котра повела себе як мразь і намагається відбілитися і не розуміє, чого я взагалі захотіла перестати спілкування.
Я навіть не знаю як говорити про це і чи варто. Бо останнім часом вона мене ігнорує тижнями.
Я колись перестала писати першою людині і ми більше ніколи не спілкувались, я не намагалась зупинити спілкування, але після довгого часу, розуміння, що про тебе і не згадають, я вже не хотіла виясняти щось.
Так, зараз більше цінуються саме найближчі люди та їх увага, а не кількість людей. А якщо хтось з друзів навіть закрутився і привітав через 3 дні😂, то не страшно, бо знаєш, що дружба перевірена роками🙂
І в мене таке рідко, але буває, що думаю, що людина має відповісти, а насправді маю на написати я 🙈
В цій конкретній ситуації тільки починалося дружнє спілкування і я не мав бажання нав'язуватися. Якщо людині то не треба, то хрін з ним. З друзями я б звісно не "соромився")
В мене так папужка помер на день народження. Він жив зі мною більше 10 років. Пів дня ридала, другу половину посміхалась на привітання, щоб не пояснювати всім і кожному одне й те саме. Складний день був.