Південний Друль🦉

4 місяці материнства. Мені подобається.

Така чудесна людина росте. І поряд з малюком я ніби теж росту, як людина.

Справді зникли? Бо в мене 5 не використаних досі висить

Я в місті, але не страждаю.
А якби страждала, то мабуть теж поїхала б. Тим більше, що зараз для цього в рази менше перепон, ніж було під час окупації.
Вважаю, що тим, хто не виїхав (крім маломобільних і людей похилого віку) або повернувся, в Херсоні добре. Ну або подобається страждати, буває й таке.

Зима, холод, вітер, мороз -7С — і дивовижна здатність до життя🌱

Залитий сонцем будинок і небо.

Херсон☀️

Якби цей пост був у фейсбуці, то тегнула б пару дівчат з Херсона

А що поганого в тому, щоб не бути зараз у Херсоні? Це ж не якийсь жахливий вчинок, за який треба картати себе.

666ий день повномасштабки

Блюскай римується з:

Айм блю дабуді дабудай
Лалалалай лалалай дабуді дабудай

Цій пісні вже 25 років, а я ще памʼятаю її, як тільки вона вийшла і стала хітом

Кінець минулого століття

Купувала один раз у Галі балуваній. Використала лише частину інгредієнтів, яких мені не вистачало до борщу.
Якщо повністю з цього набору зварити борщ, мабуть не дуже смачний вийде.

У мене схожий стан був, коли виїхала з окупації, а батьки залишилися. Фізично в одному місті, усіма думками в іншому, рідному.

А коли деокупували Херсон і дозволили вʼїзд у місто в листопаді минулого року — одразу й поїхала додому. Побачитися, набутися.

І як через місяць? Жвавіша стрічка?

На кого підписалася — ті, як і я, переважно не дуже часто пишуть

Схоже,людям блюскай не надто й треба.Тихо тут.
Коли твітер вкотре почав загинаться,створила акаунт на мастодонті як альтернативу йому,бо інвайта в блакитне небо не було.Потім зʼявився інвайт,зареєструвалася й тут.Потім інстаграм створив свою схожу закарлюку,в якій і реєструватися не треба.
На-ві-що?

Дякую)

Два тижні, як стала мамою

Два тижні, як стала мамою

Не вірю в забобони

Замість втоми від війни — звичка жити в умовах війни.

Цікаво, скільки потрібно буде часу мозку, щоб після її закінчення повернутися до нормального життя, дозволити собі жити без очікування потенційної небезпеки будь-коли і будь-де.

Ти сад загублений, всередині якого я блукаю ♪
І всі мої кохані пахнуть морем і яблуками ♪
І замість серця вже роками кісточка, червоний камінь ♪
І з неба сиплеться земля з могил рідні, роками ♪

У Лютого є фото в жовтому осінньому листі з нашої прогулянки, а в мене нема, бо в нього лапки🐾

Тому майте в стрічці кота.

Якщо для КАБів існує таке поняття як «не льотна погода» (я не в курсі), то це ще один привід любити осінь🍂

Сьогодні перший осінній дощик у Херсоні. І тихо-тихо зранку.