Я досить часто намагаюсь зрозуміти, чому я намагаюсь підтримувати людей і щиро за них радіти, але коли підтримка необхідна мені, то виявляється, що, ну, нема в кого її попросити.
Від цього дуже сильно криє.
Я досить часто намагаюсь зрозуміти, чому я намагаюсь підтримувати людей і щиро за них радіти, але коли підтримка необхідна мені, то виявляється, що, ну, нема в кого її попросити.
Від цього дуже сильно криє.
Я втішую себе думкою про те, що я просто реінкарнація Ван Гога, бо він за все життя продав лише одну свою картину й у 37 років просто вирішив, що йому не потрібне таке життя.
Я дуже люблю зморшки, і не тільки в 40, а й раніше. Мені ще немає 30, а у мене вже ж зморшки (коли я сильно щиро сміюсь, то біля очей з'являються), і я їх дуже люблю, зморшки біля очей взагалі це класно, бо значить, що людина часто по життю раділа
Мені таке не дуже подобається, я просто намагаюся зрозуміти дійсно у вас таке погане життя 🤔
Ну, виглядає, наче ви намагаєтесь нав'язати всім думку, що прощення і розуміння заслуговують всі батьки. Я наприклад, до свого не відчуваю взагалі нічого, тому і прощати чи розуміти нема за що. Для мене це незнайомець, який не був в моєму житті і лише передав мені не дуже хорошу генетику.
дуже довго намагалася зрозуміти яке завтра свято...всьо я випала з життя походу
дуже дякую тобі за підтримку! не знаю, чому мені так тяжко дається соціальне життя, але я намагаюсь всіляким чином адаптуватися :,)
Життя без твіттера трохи не цікаве, немає токсичності, рандомних думок від людей, які намагаються тебе принизити
Згодна, дуже мало...наробити стільки гидоти країни, зруйнувати людям життя - це ніяк не два роки, на мою думку
Давно очікувати іншого від людей, яким більшу частину життя промивали мізки "мирним життям у радянському союзі". Там вже реально нічим не змінити думку. Не варто й намагатися.
😅😅😅
Я в цілому намагаюся писати та спілкуватися саме так, як я б сказала це в реальному житті якщо б мене попросили повторити/відстояти думку та інколи читаю собі вслух те що я відправляю
ой намагаюся все своє свідоме життя його опанувати, але я досить емоційна людина і чутлива тому тяжкувато. зазвичай через це людям і складно зрозуміти мене, я просто дратую всіх своїми вплесками емоцій, хоча заспокоїти мене простіше простого, тільки ніхто не хоче знайти до мене підхід
оо я теж не люблю ці слова, і навіть коли дуже багато збігів у житті - мені така "доля" не подобається часто, тому противлюся до останнього і до останнього буду намагатися зробити як я хочу
ось доречі я завжди намагалася притримуватись цього правила, але я людину знаю майже 10 років
і вона зрідка коли і просила, то завжди повертала
просто прикро, що коли мені зараз ці гроші потрібні, людина просто морозиться
ось така ціна дружби і урок на все життя 💁🏻♀️
здається, що в житті насправді має сенс намагатися підтримувати близьких, забити на все випадкове і зайве. Хоча насправді в мене зараз більше виходить підтримувати випадкових і малознайомих людей (і декого дуже важливого теж), а з рідними трохи важче. Але треба до того прагнути. Так відчуваю
Дуже сильно зловтішаюся від думки, що такі люди поїдуть в омріяну Європу/США/Канаду, а потім охуїють від реалій життя в "нормальній країні". Сумніваюся, що людина, мисляча такими категоріями, дуже сильно вивчала питання проживання у іншій країні
Такі люди завжди вважають за потрібне висказати свою думку там, де її не чекають і не питають.
Навʼязати свою думку - це їх кредо по життю
Зважати на особистий вибір людини щодо власного способу життя це добре, звичайно. Але дуже хотілось би, аби інколи думали і про тих, хто буде намагатись рятувати цю людину у випадку чого
Так, погоджуюсь, що здаватись не можна! І свій моральний стан треба намагатись тримати в нормі! Я сама багато кого в цьому переконую! Та, все ж, коли твоє життя міняється через русню, то якось особливо святкового і щиро радісного відчуття, як раніше, нема... Та тримаймось, ми сильні 🫂!!!
3 місяці як нема тата. Ми шось якось намагаємось робити.
Дуже боляче втрачати батьків, якщо в тебе все життя була любляча і турботлива родина.
Уявіть. Ви знаєте людину пів життя, вона пише, підтримує, намагається зрозуміти.
Але навіть манера мовлення, побудована на максимальній вразливості та самоцензурі - викликає роздратування. Це люди які скоріше вб'ють себе ніж визнають право на гнів чи ламання чогось.
🔽
Намагаюсь потрохи упорядкувати життя, розгребти речі, відсортувати усюди файли по папкам. Видалити, прибрати усе не потрібне.
Чомусь це забирає до біса багато енергії і інколи здається, що у цьому нема сенсу.
так багато болю та страждань в нашому житті, що слова сказані щиро і з ніжністю дуже підтримують мене.
колись люди зрозуміють, що є такий тип людей, яким потрібно постійно чути, що їх люблять, що вони потрібні хоч комусь
але поки таких людей немає, той тип буде відчувати себе непотрібним сміттям в житті
і це дуже погано