#немерісью#укррайттиждень
А ось що стосується ОП бубочки вс обґрунтовано сильним персом, то все просто. Конфлікт є? Він вирішується одною піднятою бров'ю імби, чи доводиться щось мудрити? Бо ось Касандра Кейн, вона положить на лопатки навіть Шиву (!). Чи вона Мері Сью? Ноуп:) Вона фейлить, бо є
Наскільки ви списуєте персонажів із себе? Це добре чи ні — коли герої (не) трошки нагадують авторів? ОЖП І ОЧП у фіках — смертний гріх чи допустимий троп? І де ця межа, між обґрунтованим сильним персонажем і кринджовою оверпаверд бубочкою? #укррайт
недоліки (одного разу вона потрапила в халепу, бо не вміла читати, наприклад), або автор ставить її в ситуацію, де її здібності до рукопашного бою допоможуть приблизно ніяк (як от коли вона намагалася врятувати чувака від смертної кари; я не дуже люблю цей випуск, по різним причинам, але він працює)
Іноді, звісно, нам-фікрайтерам просто потрібна перемога. Для персонажу. І це теж окей. Тут вже треба покладатися на власне почуття міри. Я люблю читати про оверкомпетентного Джейсона Тодда чи Стефані Браун, іноді й пишу так, це wish-fulfillment частково, й що ви мені зробите?
Іноді це крінжово, але
За моїм досвідом, не ОПішність дає крінжу, а як опускають інших персонажів. Гарний приклад цього - більшість стерек фіків з Тін Вульф, і як там зображений Скотт. Проблема не в тому, що Дерек, на відміну від канону, хороший Альфа, чи що Стайлз став супер-пупер псевдо-чаклуном, а в тому, як недолуго
зі Скотта роблять невдаху/поганого друга/тупого. Типу, якщо ти не можеш прописати свого персонажа компетентним, не знижуючи досягнення/не перевираючи характер іншого, то чи є твій персонаж вже таким і крутим? (Ні)
То ж це просто порушує межу верібельності.
Люблю овер компетентних джея і стеф 🥺 і дамі (бо давайте. Він малює, любить собачок й добряче створює плани). І їм личить компетентність. От в компетентного ґая чи гела я б чомусь не повірила🤔
В Смолвілі він просто або інший персонаж по суті, або ну через інші лінзи, так що все логічно.
Той самий Лекс Лютор в фіках по Смолвілю та по Бетмену буде ой яким різним:)
Я досі ходжу під враженням НАСКІЛЬКИ він з дружелюбної лексової оптики приємний в тих історіях (хоча там же зазвичай кларк як головний злий ідіот історії🤣)
останнє речення нагадало як я люблю рідкіснішипи з джеєм (добре робінами) за принципом з ким з галереї зустрічатись шоб у брюса була більша виразка (джей-лекс і тім-лекс чудово виконують таку мету🤣)
(Виключно бо в канонік джей-талія мені щось незручно. А фіків що гарно розкривають не бачила)
Тім-Лекс тут виразка буде не тільки в Брюса, а ще й у Кона😆
Я особисто маю схильність до Джей/Слейд, в цьому плані, або Джей/Хал Джордан (ну якщо вони просто друзі, це теж працює на ура).
А щодо джейталії, то я її трохи шиперю, хоча фіків теж не бачила (сама пишу, але дуже повільно), тіки Брюс тут
не враховується, бо вони зазвичай в моїх ідеях максимально далеко від нього чи Ґотему і віґілантства загалом. Це більше про те, що хочеться їх витягнути з ситуацій, в яких вони є, щоб вони жили спокійно з кимось, хто розуміє.
#немерісью#укррайттиждень
Це, до речі, й не Мері Сью, коли автор з себе щось списує. Це такий собі селф-інсерт. І є різні ступені. Кінг, наприклад, написав книжку про письменника, який, як і він, потрапив у дорожню пригоду, й метафорично бореться з кокаїновою залежністю. І що? Класна книга ж.
Наскільки ви списуєте персонажів із себе? Це добре чи ні — коли герої (не) трошки нагадують авторів? ОЖП І ОЧП у фіках — смертний гріх чи допустимий троп? І де ця межа, між обґрунтованим сильним персонажем і кринджовою оверпаверд бубочкою? #укррайт
Наскільки ви списуєте персонажів із себе? Це добре чи ні — коли герої (не) трошки нагадують авторів? ОЖП І ОЧП у фіках — смертний гріх чи допустимий троп? І де ця межа, між обґрунтованим сильним персонажем і кринджовою оверпаверд бубочкою? #укррайт
А от битви на суходолі греки намагалися уникати, все ж за персами закріпилася слава вмілих воїнів, особливо це стосувалося перської кінноти, кінноти, якої у греків не було
Інколи мене дивує, з якою легкістю люди вміють створювати проблеми на рівному місці. Сьогодні попросили втрутитись і допомогти вирішити конфлікт, бо колега поводиться, як ображена дитина.
Довелось відкладати свої задачі, витрачати час команди, але рішення залишилось незмінним (цілком обгрунтовано).
3. Тім Дрейк. Він не з такої сім’ї, а з багатої. Перший, хто став Робіном до того, як його батьки загинули. Він хотів допомогти Бетмену після смерті попереднього Робіна. Потім його батьки потрапили у халепу, мама загинула, батько довго був в лікарні. Тім жив у Брюса. Потім батько видужав.
Пару раз намагався, але у підсумку адекватне спілкування було лише раз і ні в що не вилилося, все інше херня якась, по типу "ну, розвесели мене, покажи що ти вмієш, оп оп оп!"
Герої ближнього бою грали проти героїв дальнього бою.
ну тут вже ясно хто виграє.
Я ще жодного разу не виграв, і жодного разу не було завдання грати героєм яким я вмію грати. це пзда
Вони намагаються розхитувати ситуацію у суспільстві. Якщо в них не виходить на полі бою, то потрібно робити щось в середині. Ось цим вони і займаються.
Початково бій виглядав як рукопашна сутичка воїнів, що мали холодну зброю. Однак із розвитком вогнепальної зброї найважливішим елементом бою став саме вогонь, адже з його допомогою противники воюють на відстані, не вступаючи в безпосередній контакт.
Вперше до рук потрапила книга видавництва "Наш Формат". Не знаю, чи з усіма книгами так, але цю читати просто фізично некомфортно (через дрібний шрифт чи якісь инші особливості форматування хз, але це халепа 🙁)
Мені "подобається", що віддуватися за офіційну ситуацію на полі бою доводиться незовсім офіційному Чмуту, який ходить по усим каналам і доносить реальну картину.
